Жил-был листочек. Теплый ветерок играл с листочком по утрам, а солнышко грело его до самого вечера. Листочки, которые росли с ним рядышком, не давали грустить и скучать. А дерево, на котором жил листочек, было очень красивым и щедрым. Оно крепко держало листочек на веточке и давало ему жизнь. Он был зелененький, с маленькими темными прожилками. Листочек радостно махал пролетающим птичкам вслед. Ах, как хотелось листочку путешествоать, как эти маленькие птицы высоко в небе.
Иногда листочек мечтал, глядя в небо. Ему так хотелось летать. Однажды под деревом расположились школьники и листочек впервые в жизни услышал музыку. Кажется она называлась \"Времена года\" Чайковского. Вот про чаек листочек уже слышал. Это птицы такие у моря живут. А про \"временагодачайковского\" листочек услышал впервые. Наверно, это очень большая птица, - подумал листочек и опять стал наблюдать за птицами высоко в небе. Они летели красиво, как будто кто-то нарисовал им их дорогу в чудесную страну. Листочек знал, как называется эта страна - \"Теплые края\" и когда он видел в небе стаю птиц, он думал, - вот еще птички летят в чудесную страну, а он так никогда и не увидит ее своими глазами. Листочек слушал музыку и грустил.
Вдруг, по листочку покатилась капелька и упала на землю. Потом еще, и еще одна. Листочек стряхнул холодные капли и опять посмотрел в небо. Там хмурилась туча. Ну вот, - подумал листочек, сейчас она заплачет. И правда, пошел сначала маленький, а потом и большой дождь. Раньше, когда солнышко светило ярко, листочек был рад дождику. Он с удовольствием умывался и становился зеленым-презеленым. Но сейчас солнышко появлялось все реже и реже, а дождик шел все чаще и чаще. И ветерок уже был не таким теплым. И иногда прилетал ветер с моря и срывал листочки с деревьев. Листочек ежился от холода и прятался от ветра.
Это пришла осень. Листочек еще не знал, что осенью листочки падают на землю и засыпают до весны или улетают путешествовать вместе с ветром. Но сейчас вокруг была такая красота, что листочек, пожалуй, согласился бы, чтобы страна "Теплые края" была похожа на эту осеннюю сказку.
В один из таких осенних дней, когда солнце лилось с неба на деревья, листочек вдруг услышал разговор других листочков.
- Ой, посмотрите на него, какой он желтый, как солнышко! Куда же делся твой зеленый наряд?
Листочек не знал, куда делся его зеленый наряд, да и не мог он увидеть себя. Он посмотрел на другие листочки и увидел, что они тоже пожелтели, но это ничуть, по его мнению, было не хуже, чем быть зеленым. Солнечный так солнечный наряд, - подумал листочек.
Ветер раскачивал листочек, а листочек мечтал о чудесной стране, куда улетали птицы.
Однажды опять прилетел ветер с моря. Он был такой сильный, что листочек еле держался на веточке. Этот ветер всегда приносил с собой дождь. Иногда дождь шел несколько дней подряд. И в один из таких дней листочек не удержался на веточке и полетел вместе с ветром. От неожиданности листочек забыл испугаться. Он кувыркался в воздухе и летел. Он летел! От этой мысли испарился весь страх и листочек хотел увидеть небеса, где летали птицы. Сколько времени он так летел, он не знал. Ему так хотелось лететь в небе, как птица.
Вдруг листочек почувствовал воду. Ветер принес его в море и положил на волну. Листочек с удивлением смотрел вокруг. Столько воды он никогда в жизни не видел. Теперь листочек, как маленький кораблик плыл вместе с волной. Я поплыву в чудесную страну, - подумал листочек и закачался на волне. А высоко в небе откликнулись птицы, - Да, да, в чудесную страну... Листочек был счастлив, что он полетел с ветром, потому что останься он на дереве, он так и не увидел бы чудесной страны.
Наталия Минаева,
Рига, Латвия
"Он ввел меня в дом пира, и знамя Его надо мною - любовь". Песня Песней 2:4
Любовь Моя - поэзия души...и это все о Нем
Прочитано 39791 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.